Спостерігаючи, як ранкова столиця потопала в тумані, уява вирішила не пасти задніх та на повну будувала образи краєвидів, що підготувала природа. Нестримне бажання вирушити на прогулянку у цікаве місце Києва привело на зимову екскурсію в музей народної архітектури «Пирогів».
Так розпочалася мандрівка ZEBRATRIP у музей під відкритим небом з мальовничими краєвидами, що відтворює етнографічну спадщину і доповнює її історичне середовище предметами побуду та народного вжитку з різних регіонів України.
Музей народної архітектури та побуту України знають як Пирогово — цікаве місце у будь-яку пору року. Тут можна побачити унікальну колекцію вітряків, водяних млинів, кузні та колиби. Познайомитися з внутрішнім оздобленням сільського помешкання та побачити старовинні знаряддя праці, якими користувалося не одно покоління майстрів.
Вражають своїм зовнішнім виглядом будівлі сільської управи, церковно-парафіяльна школа, садиба священника. Будь-яке подвір’я обов’язково, окрім хати господарів, мало комору, клуню, курник, погреб, що відтворено в музеї. Цікавим рішенням є можливість здійснити прогулянку за один день по всім історико-етнографічним регіонам України.
Школа з с. Лоташове, Черкащина (1903)
Мандруючи восени Наддніпрянщиною, неаби яке враження справив Трахтемирів — місце сакральної сили українців. Хоч і не залишилося замку та монастирів, але уява допомагала відчути велич та самобутність українського козацького духу.
Колись до гетьманської резиденції належало місто Заруб (Зарубинці) найбільшою святинею якого був Зарубинецький монастир. Нині, у музеї Пирогові височить дерев’яна церква Параскеви П’ятниці, що походить з тих місць. У 2022 році вона святкувала 280-річчя.
Ця Свята є охоронницею сімейного добробуту і щастя, цілителькою від найважчих хвороб. Вже на підході до храму огортає тепло, а доторкнувшись до стін — відчувається сила століть. У серці спокій та впевненість. Минуле допомагає. 🙏
Церква 1742 року із села Зарубинці, Черкаської обл.
Крокуючи вулицею, під ногами мокрий сніг і безліч слідів, хоча, жодного відвідувача. З’являється відчуття, що сліди залишили мешканці сусідніх хат, що ховаються за тином, майстерно виготовленого з лози.
В поле зору потрапив воз та ледь помітне світло, що пробивалось скрізь біле молоко на вулиці.
Гостинно прикрашений рушником стіл, радий підняти настрій всім бажаючим 😀. Окрім напоїв за старовинними рецептами, чудова демонстрація, як у недалекому минулому наші бабусі закривали пляшки качаном від кукурудзи.
Туман, як те молоко, що випадково розлила господиня, коли виходила з стайні, спустився білою хмарою, огорнув все навколо і зачепившись за дерева та димарі, великими краплями дощу впав на сніжний покров.
Заспані хатинки під білою ковдрою і неймовірна тиша навкруги.
Стежка ховалась за пагорбом, який пильнували вітряки, наче казкові велетні. Запрошувала йти далі…
Попереду великий пагорб, де яскраве дійство – біле покривало на якому, розпустивши свої крила, підіймаються вітряки. Зима дійсно приготувала сюрприз: краєвид огорнутий туманом, скрізь який проглядають силуети велетнів, що в усі часи були гордістю села та свого господаря.
Вітряк із с. Нурове, Харківщина (1907)
За пагорбом розташувалась зона Поділля. За сучасним поділом сюди належить Вінницька, Хмельницька та Тернопільська області, північ Одещини. Тобто, територія між Південним Бугом та Дністром. Експозиція, де розмістилися житлові та господарські споруди, водяні млини, шинок. Більшість хат переднім фасадом орієнтовані на південь, прикрашені оздобленням та поліхромними розписами, підводками, кольоровими пофарбованими стінами.
Хата із с.Крищенці, Вінничина (кінець ХІХ ст.)
Хата з с.Яришів, Вінничина (кінець ХVІІІ ст.)
Сакральна дерев’яна архітектура музею в Пирогово особливо вражає. Церкви, що виготовлені з такою майстерністю і любов’ю, збережені і відреставровані сучасними майстрами, випромінюють особливу енергетику. Доторкнувшись до якої, відчувається духовна сила історії українського народу.
Церква з с. Зелене, Тернопільщина (1817)
Хата з с.Яришів, Вінничина (кінець ХVІІІ ст.)
Попередня хата на горизонті
Як волошка синя в полі, так і хата з Хмельниччини привертає на себе увагу. Це чудовий взірець приміського житла ХХ століття, приклад того, як селяни почали облаштовувати свої оселі, модернізуючи оздоблення та внутрішнє убранство, використовуючи нові міські традиції.
На зміну розпису прийшла декоративна пластика – ліплені «вазони» біля вхідних дверей та голубі стіни на декоративній фактурі.
Новинкою в інтерʼєрі стають рухомі лави зі спинками, дерев’яне ліжко, стіл оздоблений точеними деталями, шафа у формі буфета.
Хата з с.Кадиївці, Хмельниччина (1892 рік)
Ой у лузі червона калина… калина, яка з давніх давен стала символом рідної землі, батьківського краю, рідної хати. Вона, за народними віруваннями, зберігає пам’ять про мужність і незламність захисників України.
Хата з с.Луги, Вінничина (1842)
Вражають не лише красиві розписи на стінах хат, а й їх товщина. Одна з таких хат має коріння з села Теремці, що на Хмельниччині.
Хтось називає її хата-шкальня, хтось шинок чи корчма. Та більш важливішим є те, що це місце, де збиралися місцеві, куди поспішали приїжджі, де обмінювалися новинами, чутками та прогнозами, де забували горе, а радість ставала спільною.
Хата-шкальня з с. Теремці, Хмельниччина (середина ХІХ ст.)
Надія, що сонце зможе розігнати густий туман розвіюється як димок, що в’ється над корчмою та губиться десь у височині.
На етнічній мапі України регіон, що має назву Полісся охоплює Волинську, Рівненську, північні райони Житомирської, Чернігiвської та Сумської областей. Це своєрідний літопис прадавньої народної дерев'яної архітектури.
Архітектура Полісся сформувалася завдяки майстерному вмінню поліщуків використовувати лісові багатства краю та співіснувати в гармонії з рідною природою. Багатство народних традицій, символів, звичаїв та обрядів — все це закладене в архітектурі поліської хати.
Згідно з народими традиціями ліс рубали, коли він спить — взимку, а опори під стіни встановлювали у природному положенні корінням вниз.
Зведення нової споруди поліщуки розпочинали, коли сонце сходило, а закінчували з його заходом. За їх віруваннями, це прихиляло життєдайну силу небесного світила, що сприяло примноженню добробуту, родючості та благополуччю.
Садиба із села Бехи, Житомирщина
Хата з села Мамекине, Чернігівщина
Із-за дерев’яної огорожі виглядають чепурні вулики, що тягнуться до сонця своїм шпилем, в очікуванні весни.
Кажуть, що бджоли трудівниці створюють золотистий мед, що несе здоров’я та радість. Але точно не тут, і не зараз. 😄
Вітряки, як три велетня, стоять на сторожі спокою засніжених хат. Наче три брати дружньо підтримують один одного у своїй благородній справі – зберігати традиції та відкривати таємниці минулого українського народу, гордість українців-землеробів в усі часи.
Народилася вдруге, щоб жити у віках, відсвяткувати у Пирогово чверть століття та стати найстарішим памʼятником народної архітектури Чернігівщини. Непоганий марафон для церкви, що побудована у 1763 році та є унікальним прикладом деревʼяної архітектури Лівобережжя періоду козацького бароко.
Зовні церква відреставрована новим деревом, а під ним видно бруси, від яких відчувається енергія давнини, що просочилася крізь час.
Миколаївська церква з села Городище, Чернігівщина (1763 рік)
Історичний регіон на північному сході України в межах Харківської, півночі Луганської та південного сходу Сумської області.
Находившись попередніми експозиціями відчувалася втома. Відпочиваючи під дахом, що підтримуються тонкими стовпчиками на піддашку, дізнаюся, що це одна з особливостей хат цього етнографічного регіону.
А різьблення окремих елементів завершення вікна, та особливо пофарбування у яскраві тони віконниць, часто робило вікна провідними елементами художнього рішення народного житла.
Зовні хату обмазували товстим шаром глини та обов'язково білили крейдою.
Хата з с. Новоохтирка, Луганщина
Хата з с. Лелюхівка, Полтавщина (80-ті рр ХІХ ст.)
Архітектура карпатських сіл нагадує гірський краєвид. Простота і лаконічність — високі дахи звисають уздовж головного фасаду, що тримається на стовпах. Під ними влаштовані широкі галереї. Ці елементи наші пращури використовували із прагматичних міркувань, оскільки географічне розташування, кліматичні умови гірських регіонів змушували захищати свої оселі від значних опадів та вітрів.
Хата із с. Липовиця, Івано-Франківщина (кінець ХІХ ст.)
Мольфари, повелителі вітру та дощу, живуть усамітнено, зберігаючи свої таємниці. В музеї можна побачити хату, яка, імовірно, належала одному з них.
Садиба із с. Теребля, Закарпаття (XVIII ст.)
За свої останні 230 років, храм, пережив численні реставрації, двічі змінював своє місце розташування, але залишається діючим. Він є зразком одного з найдосконаліших за формою лемківського храму XVIII ст. Такі храми були поширені на теренах у Карпатах, які населяла етнографічна група українців — лемки.
Церква Покрови Божої Матері із с. Канора, Закарпаття (1792)
Відвідавши музей історії України бачив глек-календар із села Ромашки, що на Київщині. Мандруючи цікавими місцями України облазили сотні водяних млинів. А завітавши на екскурсію до музею Пирогів натрапив на водяний млин із Закарпаття. Така сукупність факторів, підтверджує аграрність держави, що прослідковується від далеких пращурів, які вели осілий спосіб життя, любили свою землю, вдосконалювали майстерність і передавали свої знання новому поколінню.
Водяний млин із села Пилипець, Закарпаття (кінець ХІХ ст.)
Мов неповторна зірка у безмежному Всесвіті, приїхала з Буковини, аби показати, як жили заможні селяни на початку ХХ століття. Вона належала родині Чепіжків з села Великий Кучурів, які розводили павичів, мали купу пір’я для оздоби капелюхів та відбудували цю зразкову садибу.
Хата із с. Великий Кучурів, Чернівецька обл. (початок ХХ ст.)
Архітектура Наддніпрянщини зберігала свої традиції протягом століть. Як і в інших регіонах вікна хат дивилися на південь, а ось стіни зводили за допомогою зрубних та стовпових конструкцій, вимащювали їх рудою глиною. Чоло хати білили, що додавало святковості помешканню.
Резиденція Святого Миколая
Це вже шоста деревʼяна церква у музеї до якої довели ноги 😀. Дійсно, давня церква, адже за деякими припущеннями датується 1600 роком.
Церква з села Дорогинка, Київщина (XVI ст.)
Поетична хвиля зимової мандрівки була зрошена мокрим снігом, що переходив в дощ, але таке доповнення тільки додавало наснаги. Нині у музеї Пирогів можна побачити Україну, наче в мініатюрі, якою був побут та вигляд сільських садиб понад 100 років тому.
Так, не поспішаючи, відбулася прогулянка ZEBRATRIP засніженими вуличкам одного з найяскравішого музею народної архітектури та побуту «Пирогів», де взимку на всіх відвідувачів чекає казка та святий Миколай, адже саме тут знаходиться його резиденція.
Відгуки (1)