Історично-географічний регіон у центральній частині України з центром у Києві, який розташований у долині річки Дніпро. До нього входять Київщина, Черкащина, західна Полтавщина, північна Кіровоградщина та північно-східна Житомирщина.
Це території, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців.
Здавна ці терени України були густозаселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі грунти, повноводі ріки.
У народному будівництві Наддніпрянщини існувала традиція зведення будівель із застосуванням coшних (стовпових) та зрубних конструкцій, яким сприяло багатство місцевих будівельних матеріалів: дерево мішаних і хвойних лісів, масиви лози й очерету по заплавах річок і водоймищ, багаті поклади глини та солома.
Експозиція музею «Надніпрянщина» представляє 52 архітектурні пам'ятки від пoчатку XVII до початку XX ст., серед яких церква, хати, школа, маєток священника.
Хата із села Шевченкове, Черкаської обл. (ХІХ ст.). Належала родині Шевченків
Всередині хати з с.Шевченкове
Хата 1907 року із села Яснозір`я, Черкаської обл. (літо, 2021)
Хата 1907 року із села Яснозір`я, Черкаської обл. (осінь, 2021)
Церква 1742 року із села Зарубинці, Черкаської обл.
Навпроти входу у церкву ворота та двері, накриті дашком з іконою
Школа 1903 року із с. Лоташове, Черкаської обл.
Церковно-парафіяльні школи організовував синод у тих селах, що мали церкви
Всередені школи
Розклад уроків
Шкільний табель
Хата із села Солониця, Західна Полтавщина (кінець ХІХ ст.)
Вітряк для помелу зерна із села Боровиця, Черкаської області (початок ХХ ст.)
Поділля — територія між Південним Бугом та Дністром, до якої належить Вінничина, Хмельниччина, Тернопільщина та північна Одещина. Поділля відоме в українських літописах під назвою Пониззя, тобто «Русь нижня».
Пагорбистий рельєф цієї місцевості створив неповторну картину подільських поселень: житла розташовували на різних рівнях, щось схоже до карпатських сіл. Іноді садиби вивищували над вулицею на 10 метрів.
Подільські житла мають дуже мальовничі настінні розписи, нанесені на свіжовимазані глиною і побілені стіни, піч, сволок. Стіни також прикрашаються різноманітною розписною керамікою.
Експозиція музею «Поділля» представляє 29 архітектурних пам'яток від середини XIX до початку XX ст., серед яких житлові та господарські споруди, водяні млини, вітряк та шинок.
Зона вітряків у музеї Пирогів
Вітряк із села Лівинці, Чернівецької обл. (початок ХХ ст.)
Водяний млин із с. Ломачинці, Чернівецької обл. (кінець ХІХ ст.)
Вітряк 1907 року із села Нурове, Харківської обл.
Полісся охоплює північну частину України, до якої входить північна Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська й Чернігівська області.
На Поліссі збереглися дуже архаїчні культурно-побутові риси, успадковані ще від племен «древлян» та «сіверян».
У цьому регіоні досить довго зберігався патріархальний уклад життя. Тут панували найдавніші, ніби законсервовані, шлюбно-сімейні відносини, характерні для великих родин: зберігалося Звичаєве право, можливо, ще з часів Київської Русі: право передачі майна у спадщину.
Основні особливості цього краю виявляються у типі поселень: це переважно вуличні (без провулків) з невеликою кількістю дворів села. Хати з великими сіньми. В умовах ведення лісового скотарства розвинувся тип замкнутого двору, схожий до гуцульського.
Полісся завжди славилося димленою «сивою» керамікою, серпанковим одягом, тканими килимами, рушниками.
Експозиція музею «Полісся» представляє 48 архітектурних пам'яток, серед яких курні та напiвкурні хати з глинобитними печами й «волоковими» (затягнутими дерев’яними дощечками) вікнами.
Хата з села, яке було засноване щонайменше у часи Київської Русі і є родовим гніздом околичної шляхти з роду Бехів
Садиба із села Бехи, Житомирської обл. (кін. ХVІІІ-ХІХ ст.)
Дерев’яна Миколаївська церква 1763 року із села Городище, Чернігівська обл. Церква козацького періоду.
Вітряк «Млинок» із хутору Лісовий, Чернігівська обл.
Воскресенська церква 1789 року із села Кисоричі, Рівненської обл.
Експозиція Полісся (осінь)
Експозиція Полісся (літо)
Деревʼяні вулики
До Карпатського етнографічного району належать Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська (крім східної частини), Чернівецька області та більша частина Тернопільської. Цей край у свою чергу ділиться на три основні підгрупи: Прикарпаття, власне Карпати, Закарпаття.
Так історично склалося, що, перебуваючи у складі різних держав, українці зберегли свою етнокультуру, хоча і не уникли деяких взаємовпливів із культурами словаків, угорців та поляків.
Етнографічний район Карпат і Прикарпаття має історичну назву Галичина, яка у X—XI століттях входила до складу Київської Русі. Експозиція музею «Карпати» представляє 39 архітектурні пам'ятки, серед яких житлові та господарські споруди: мальовничі садиби, хати, водяні млини, колиби, церква.
Хата із села Рекіти, Закарпаття
Млин із села Пилипець, Закарпаття (кінець ХІХ ст.)
Експозиція «Карпати»
Хата із села Теребля, Закарпаття (XVIII ст.)
Садиба із села Теребля, яка належала родині Оросів
Всередині хати з села Теребля
Покровська церква збудована в селі Плоскому у 1792р, а 1920-х роках її перевезли до села Канора поблизу Воловця.
Покровська церква збудована в селі Плоскому у 1792р, а 1920-х роках її перевезли до села Канора поблизу Воловця_50.360604, 30.517781
Покровська церква із с. Канора, Закарпаття
Церква Покрови Божої Матері із села Канора, Закарпаття
Хата із села Стеблівка, Закарпаття (друга половина ХІХ ст.)
Хата із села Стеблівка, Закарпаття
Хата із села Медведівці, Закарпаття (кінець ХІХ ст.)
Хата із села Липовиця, Івано-Франківська обл., яка належала Ганні Михайлишин (кінець ХІХ ст.)
До Слобідської України входять східні області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а також східні райони Полтавщини і північ Дніпропетровщини. Природа краю характеризується посушливим літом і сильними вітрами.
Такі природні умови не сприяли розвитку сільського господарства, тому тут переважала промисловість: виробляли дьоготь і смолу, керамічний посуд і килими, вишиті кожухи і сап'янові чоботи, гарусні тканини і вироби з дерева та металу.
Хати будувалися з дерева, каменю, очерету, лози, вкривалися соломою, обмазувалися глиною. Широко застосовували фарби для створення чудових розписів на причілках хат, а також усередині: фризи, сволоки, печі.
Подвір'я просторі, з повітками - господарськими приміщеннями, курниками й амбарами.
Культура Полтавщини та Слобожанщини тісно пов’язані й схожі між собою, тому ці дві експозиції в музеї Пирогів представлені разом.
Хата із села Новоохтирка, Луганська обл. (ХІХ ст.)
Відгуки (0)