Магічна сила, що огортає, пронизує наскрізь, живить та додає наснаги — гранітні валуни Богуславщини, вони мають енергію, яка посилюється водами легендарної Росі, що тече скрізь час.
Прагнучи відчути цю силу — якомога раніше вранці відправився у мандрівку: Київ — Миронівка — Богуслав.
Прихопивши з собою залізного коня, вже о 8.00 ранку на станції Видубичі-Трипільські виглядав електричку та Денчіка, який щосили крутив педалі з Троєшки 💪 аби встигнути на неї.
У цей момент у голові думки про час… бажання його сповільнити, бо наступна електричка на Миронівку за графіком через годину. Нарешті хвилювання відступило, бо на платформі побачив Денчіка, якого наздогоняла наша електричка. Ура!
Завантаживши коней на переправу, рушили з місця. Виглядаючи крізь вікно, переповнювало бажання його протерти від бруду. Але за розмовою поступово відпустив цю ідею до наступної зупинки.
Біля лісу міста Українки
Колоритні українські поля
Поки ходив у тамбур фотографувати, Денчік зайняв комфортабельне «місце провідника» під номером 105 та поринув у сон.
Поля у червні на Київщині
Потяг додав швидкості ходу, 106 кілометрів від Києва непомітно промайнули, а попереду вже виднівся вокзал Миронівки — міста, яке заснував козак з Полтавщини — Мирон Зелений на берегах річки Росави у першій половині XVII століття.
Про багату історію цього краю за останні тисячоліття свідчасть численні археологічні знахідки, адже тут досліджували кургани кочівників, та знайшли глиняний посуд скіфів і бронзу стародавніх металургів.
На годиннику десята, хтось розглядає Миронівську залізничну станцію, хтось шукає цікаві місця Миронівки та місце, де можна випити смачну каву.
За три хвилини від вокзалу знаходиться невеличкий «ларчік» Кулиничі, там смачна кава.
Злетівши вниз вулицею Перемоги на повороті перейшли залізницю та рушили у напрямку села Владиславка розташованого в долині річки Суха Бутеня — правої притоки річки Росава.
Владиславка відома з XVIII століття. Належала польському шляхетському роду Браницьких, які розвивали господарство і були знаними благодійниками. За радянських часів, село зазнало терору, але вижило — продовжуючи свою славну історію. Окрасою села є храм Різдва Пресвятої Богородиці, збудований 1910 року — неперевершений взірець дерев'яної сакральної архітектури України.
Храм побудований за проєктом відомого київського архітектора Миколи Юргенса, а кошти зібрала громада села за активного сприяння місцевого промисловця Михайла Івановича Коржуйова.
Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці
На дворі +30℃, палке сонце раде вітати, а зустрічний теплий подих вітру, наче навмисно на щось натякав. Прийшла ідея, а може зробити новий розділ на сайті та додавати туди місцевий колорит — давні хати України. Так садиба з села Владиславки поклала початок новому розділу.
Записав думки у свій ідейний список та почав наздоганяти Денчіка, який так розігнався наче на змаганнях та хотів зайняти перше місце. 😂
Зустрілись за пару сотень метрів біля зупинки, на якій сучасним шрифтом зазначено — Гулі. В голові промайнула думка: «Які ж мелодійні та барвисті назви мають українські села».
Поки перевожу подих від спекотного літа, а Денчік вже «загуглив» та каже: зараз тут жителів менше двох сотень, а цікаво те, що неподалік був знайдений курган та бронзовий брастел, датований періодом чорноліської культури. Тому можна стверджувати, що історія місцевості нараховує понад три тисячі років.
Їдемо далі, а навкруги, куди не кинь оком — зелені пагорби, вкриті різнотрав'ям, як нескінченний килим, що кожної весни застеляє Київщину багато тисячоліть поспіль.
Поля перед Богуславщиною
Стрімкий підйом майже здолали, а на горі вже майорить стела з гербом Богуславського району. На лазуровому щиті зображені три гори, середня з яких попереду, супроводжувана зверху фігурою Архангела Михайла, із німбом і мечем, що стоїть на хмарі.
Поки хтось відочивав у тіні від палкого сонця, хтось ходив на ферму світлин зробити та поспілкуватися з місцевими, що були на випасі вздовж дороги.
І знову Денчік не гаяв часу, спитав у «сірі» — Де ми? Відповідь розпочалася, але стабільність інтернету не давала можливості дослухати кінця розповідь про село Шупики, яке засноване у XVI-XVII столітті і належало до Богуславського староства.
За три хвилини, ми слухали розповідь далі… Вперше про село Шупики згадується у 1739 році під час побудови церкви Воскресіння Христа. Назва походить від слова «Шупити» — спілкуватися. На початку XIX століття ці землі належали графу Ксаверію Браницькому, який вправно тут господарював.
Перед Другою світовою війною Шупицький колгосп мав понад 600 га орної землі, де вирощували коней, свиней, велику рогату худобу та була птахоферма.
Нині вже не видно колгоспних ферм на сотні голів великої та малої свійської худоби, подорожуючих зустрічають тільки допитливі очі домашньої худоби місцевих мешканців.
Ферма у Шупиках
Місцеві корови «на чілє, на раслабонє»
Хлопці, доброго дня! Ви з якої губернії будете?
Цьогорічна стела Богуслав — не дуже привітна в порівнянні з минулим роком. Але у даний час напевно так краще. Тобто хотів сказати, що ми вже дісталися міста🤞, де у часи Київської Русі була фортеця, яка взяла назву, напевно, у річки Богуславки — притоки Росі.
Стела Богуслав у 2022
Стела Богуслав у 2021
Напевно, стелу розібрали, та натомість народна творчість у доброму стані. 😂
— Доброго дня, а паливо є?
— А ви є у списках?
Так відповідають на столичних заправках. А у Богуславі натомість лише газ по 41.50, і для постійних клієнтів знижка — до 1 гривні. 🤠
Водонапірні вежі — то є окрема історія. Богуславська водонапірна не стала виключенням, тому невеличкий огляд на місто з верхівки.
Водонапірна вежа у Богуславі
Всередині водонапірної вежі
Вид на Богуслав, праворуч видно пожежну станцію
Через дорогу, навпроти магазину автозапчастин застигла у часі гіпсова скульптура колгоспниці зі снопом у руках – ностальгійний привіт соцреалізму.
Серед розкішних лісів, де Рось стрімко тече між скелястими берегами, розкинувся райцентр Богуслав, до якого від Києва 125 кілометрів. На розі вулиць Ярослава Мудрого та Шевченка на себе привертає увагу будинок 1726 року, де нині знаходиться музей народних промислів «Кам'яниця». Це найстаріша будівля міста, яка створювалася для єврейської релігійної школи — «хедер».
Монумент присвячений київському князю із династії Рюриковичів, який у 1032 посилюючи південні кордони Київської держави, побудував ряд укріплень по річці Рось, зокрема й у Богуславі.
Монумент Ярославу Мудрому стоїть на восьмикутній зірці «Алатир» з мрамору, яка вважається унікальним оберігом давніх українців від усього лихого.
Колись у цьому будинку проживав із сім’єю купець Юзеф Покрас, який володів місцевою суконною фабрикою. Неоренесансний будинок 1887 року тривалий час знаходився у занедбаному стані, але йому надали ковток свіжого повітря — відновили. Нині це міська рада.
Монумент присвячений великому Кобзарю, який ще з дитинства бував у Богуславі. Спочатку приїжджав з батьком на ярмарок сливи продавати, а пізніше до монастиря.
Якщо у 2021 році це була непримітна на вигляд будівля 1909 року, то нині зробили зовнішні банери, які привертають на себе увагу. А всередині — це справжня перлина, яку варто відвідати, бо вона приховує у собі справжній скарб, історію Богуславщини. Кожна частина експозиції просякнута духом історії.
Мешканці Богуслава
Мешканці Богуслава
За десять метрів нижче від музею, вулицею Шевченка, залишки «советов» — Товари домашнього вжитку.
Мурал у Богуславі на електрощитовій
Головний міст у Богуславі через річку Рось
Вид з мосту на річку Рось
Парк «Богуславль», де знаходяться гранітні валуни, вік яких понад 2 мільярди років, а навкруги ростуть популяції реліктових видів рослин.
Вид з мосту у напрямку Марусі Богуславки
Гранітний берег Росі
Вид на Богуславський міст
Монумент присвячений легендарній українській героїні, оспіваній в народних думах — Марусі Богуславці . Перебуваючи в неволі турецького паші, вона відкрила «темницю кам'яную» і звільнила 700 українських козаків-невільників, які перебували в полоні протягом 30 років.
Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильне єднання з землею свого походження.
Тримаючи маршрут цікавими місцями Богуслава прийнято рішення відвідати Свято-Миколаївський монастир — один із найстаріших на Київщині. Поки крутимо педалі вулицею Миколаївською, трапляються давні хатинки України.
Давня хатинка на Миколаївській 21
Давня хатинка
З вулиці Озерна веде невеликий місток пофарбований у національні кольори до джерела Святого Миколая. Кажуть, тут цілюща вода.
Купель. Сюди впадає вода з поруч розташованого джерела. Нині вода у купелі має такий стан — не зовсім приваблює туди пірнути. Люди приходять набирати з джерела воду цілими каністрами.
Поки ліз на гору, аби закарбувати загальний вигляд навкруги… чую… Денчік вже «сьорбає» з джерела воду. Вигукує — смачна!
Обираючи, що ще сфотографувати, помітив як на озері, чи то ставок, стрибають непогані претенденти на вилов 🐟. Але сповільнила хід дій табличка: «Ловити рибу — заборонено». Бо в голові вже почався свій мікрокосмос. 🎣
Трохи нижче міста Богуслав, на горі, стоїть Свято-Миколаївський монастир. Історія цієї обителі тісно переплилась з історією краю, має безліч вражаючих фактів та обставин, що впливали на розвиток і долю тих, хто пов'язав своє життя з цим місцем.
Заснований монастир у другій половині XVI ст. У часи релігійного протистояння перейшов до уніатської церкви, а за Хмельниччини був повернутий в православ'я. У XIX столітті славився своїм навчальним закладом, багато випускників якого в подальшому стали видатними письменниками, співаками та юристами. Вирувало тут і господарське життя, мав монастир не тільки релігійні святині, а і власний млин.
У середині ХХ століття, приміщення монастиря використовували як дитячий будинок, а потім як студентський гуртожиток майбутніх педагогів. І тільки наприкінці століття, з відродженням духовного життя України, монастир повернувся до свого першочергового призначення.
Дзвіниця монастиря
Монастир знаходиться на пагорбі, з якого чудовий вид на річку та місцеві будиночки. Нині тут будується нова дзвіниця. Під пагорбом вздовж Росі біжить витка стежина, яка виходить на міст Кохання.
Будівництво нової дзвіниці
Пагорб, на якому стоїть монастир
Підвісний пішохідний міст проходить над річкою Рось та поєднує правий і лівий берег Богуслава. Тут загадуються бажання, відпускається смуток, забувається лихо.
Сходи на міст Кохання
У центральній частині міста Рось уворює пороги та природні ванни «Ями» — відмінні місця для купання і засмаги влітку. Найбільша «Яма» над якою нависла висока скеля знаходиться за адресою Корсунська 48.
Кажуть, що весь Богуславський район сповнений неймовірної енергетики, яка несе спокій, радість, а також зцілює. Хтось вважає, що причина у численних старовинних курганах. Інші стверджують, що сірий і червоний граніт — камінці особливі, дарують мудрість, здоров'я і навіть посилюють інтуїцію.
Цікаво, що ті, хто не чув про місця сили, все одно відчувають велике бажання приїхати сюди. Адже сама річка — з порогами, перекатами, гладкими валунами та високими скелями зцілює душу та форматує думки.
Минулі мандрівки з Києва до Богуслава проходили у різні дні тижня та пори року, тому є з чим порівнювати, аби відповісти на питання — «Коли краще їхати до Богуслава?». Влітку — у будні дні, бо тут найменша активність. А взимку — майже нікого не зустрічав. Наступна світлина демонструє присутність активності на природній ванні «Яма».
Природна ванна «Яма» влітку 2021 року
Попередня світлина, тільки взимку 2021 рокуЗанурюючись у воду стрімкої річки, вмить забуваєш про палке сонце та стомленість від велосипеда, бо огортає магія цього місця та непомітно відновлює сили. Відчуваєш лише як поспішаюча вода намагається зтягнути твої «трусіля». 😊
У такі моменти час плине непомітно, хочеться ще довше побути єдиним цілим з природою, але годинник підказує, що час збирати речі та рушати у Миронівку, бо за розкладом руху до столиці курсує лише одна електричка.
Дорога до Миронівки видалась значно легшою та швидшою. Майже не зупинявся фотографувати, лише поливав водою «радіатор», бо періодично відчував, що лице трохи підгоріло на сонці. Тим часом вода потрапляючи на шорти, вмить випаровувалась. Але то все дрібниці, бо ми були вже біля електрички.
Бажаючих у напрямку столиці значно більше, тому вже не так «лакшері» як до Миронівки, коли їхало у вагоні лише 10 чоловік. Я поринув у думки, куди поїхати наступного разу. Почав згадувати про неймовірної краси Буцький каньйон розташований на річці Гірський Тікич, Корсунь-Шевченківські пороги Росі та далі потягнуло на Подніпровські села Київщини.
Неймовірні враження та відчуття залишає мандрівка до славетного Богуслава, міста з тисячолітньою історією, сповненої героїчними подіями та шанованою сучасниками.
Природа полонила тих, хто обрав цю місцевість для облаштування житла тисячоліття тому. Те саме відчуваєш і зараз, стоячи на могутніх гранітних брилах, що розкинулись вздовж берегів дивовижної Росі. Скарб, що подарувала природа, наповнює серце єднанням сьогодення, минулого і майбутнього, відчуттям радості та спокою під високим небом Богуслава.
Відгуки (0)