Голосіївський ліс — унікальний масив листяних, переважно дубово-грабових лісів на пагорбах Київського лісового плато. Тут люблять відпочивати городяни. Адже на території розміром у 4,5 тисячі м2 є де розігнатись на велосипеді та прогулятись пішки. Свого часу ці землі належали Києво-Печерській лаврі та мали «заповідний» статус, тому добре збереглись від забудови.
Кататись на велосипеді у Голосіївському лісі одне задоволення, бо пагорби розрізаються численими глибокими ярами та балками. У деяких із них на поверхню виходять грунтові води у вигляді джерел, що утворюють струмки, на яких створено каскади ставків Голосіївський (верхній, середній, нижній), Горіхуватський та Китаївський.
Місцем старту став Голосіївський парк ім. Максима Рильського. Тут біжить витка стежина вздовж ставка Горіхуватка, який переходить у струмок та сполучається з верхнім каскадом ставів. Сонячне проміння пробиваючись крізь щільний ліс — створює особливі пейзажі.
Стежина згодом приводить до верхніх Горіхуватських ставків, на березі яких є альтанки, атракціони розваг для дітей та дорослих. А місцеві рибалки тут ловлять рибу. На ставах живуть дикі качки, які з радістю припливуть, аби їх погодували.
Атракціони на березі ставка_
Рибалка на ставу Горіхуватка_
Викарабкавшись з крутого яру мадрівка виводить на вулицю Героїв Оборони, де знаходиться студентський сквер Національного університету біоресурсів і природокористування України або просто НУБіП. У цей час (початок травня) сакура одяглась у свое чарівне вбрання та стала центром уваги. За кілька десятків метрів у парку знаходиться бювет, якщо треба можна поновити запаси води.
За дві хвилини їзди на велосипеді знаходиться вулиця Полковника Потєхіна, в кінці якої звернувши праворуч до 12 корпусу НУБіП можна побачити скелет синього кита. На ньому видно, як зʼєднані кістки та яку будову має.
Дуб і граб — дерева, які у Голосіївському лісі ростуть на підвищеннях та схилах із найбільш родючими лісовими ґрунтами. Колись тут панували світлолюбні дуби, але в останні десятиліття їх витісняють тіньовитривалі породи, насамперед, граб, хоча й досі зустрічаюсться дуби віком понад 400 років — Дуб Слави, який має охват понад 4,5 метри.
Серед інших дерев найбільш поширені липа, клен та ясен. Навесні Голосіївський ліс вкривається різнокольоровим килимом первоцвітів, зокрема, тут зростають такі рідкісні види, як підсніжник білосніжний, який занесено до Червоної книги України, проліска дволиста, рясти порожнистий та ущільнений, анемона жовтоцева, пшінка весняна, медунка темна, фіалка запашна.
Спустившись лісом з пагорбів — відкривається озеро розміром 2,6 га. Сьогодні тут майже нікого не було, але взагалі навесні та влітку діє прокат катамаранів та човнів. У зимовий період ставок повністю замерзає та можна поганяти на ковзанах.
Етимологія слова «Дідорівка», дуже цікава: воно утворено від слів «Дід» — дід, предок, «Ор» — одне з імен стародавнього вождя слов’янських племен, який в деяких традиціях вважається батьком-першопредком. Таким чином, слово «Дідорівка» означає «місце першопредка» багатьох слов’янських племен.
Цікавим фактом є те, що дослідники енергетично змінених місць з різних країн світу неодноразово писали — Голосіївська аномальна зона максимально сприятлива до людей. А якщо всі незвичайні явища, які відбувалися в Голосіївському лісі, нанести на карту і з’єднати їх лініями, то лінії перетнуться над озером Дідорівка, яке є центром аномальної зони.
Тим часом кручу педалі далі, та за пару хвилин новий ставок. Тут в оренду здаються альтанки та періодично помітні рибалки.
На іншій стороні ставка на пагорбі виблискують куполи Покровського Голосіївського чоловічого монастиря.
Знаходяться нижче за течією струмка і відділяється від верхнього лише дамбою. Біля берегів у воді та на суші росте вологолюбна рослинність, навкруги співають пташки, а в очереті ховаються маленькі каченята, що нещовадно зʼявилися на світ.
Місцеві називають його «Митькіно озеро», бо свого часу тут було багато риби, яку Митя охороняв від любителів незаконної риболовлі 👁️. Митя десь зник, а назва так і лишилася. Це озеро найбільш мальовниче, тут колись був один деревʼяний місток, з якого пірнали у воду у будь-яку пору року. Навіть на лавочці маркером хтось написав «Тут купаються моржі» 😀.
Прогрес на місці не стоїть, тому вже два містки, які значно виросли у розмірах. А на кожному з них зробили комфортабельні деревʼяні лавочки.
Тут я спинився на півгодини відпочити від велосипеду та помилуватися природою. Доречі, комарі про себе одразу нагадали, тому не довго довелось витати у думках та прийнято рішення вже повертатись додому через Мишаловку, Корчувате та до рідненьких Видубичів. 🥰
Загалом тривалість велосипедної мандрівки Зебратріп Голосіївським лісом зайняла близько трьох годин. Темп повільний, нікуди не поспішаючи, періодично зупиняючись зробити світлини.
Відгуки (1)